Що збігається в вартості.

Не було би відсутності

У всесвітній привітності

Кільцевидній відвертості

Не знайдеться приватності

І чужої невдоволеності
Буде більше ніж цінності 

Відчуття вивернутості 

У серці єдності 

Не буде бачності 

У ранковій відважності 

Відчуття впевненості 

У власній смертності 

Не лише духовності
А й моральної згнилості

Осінь…Така не схожа на себе, холодна, дощова і непривітна…Запах гарячого шоколаду в затишних кав’ярнях міста… Так хочеться ще трішки тепла та сонця… Осінь зажди навіює якусь ностальгію за літом, за відпочинком, за морем… Ах, щось романтика в мені заграла, що поробиш, всі ми дівчата чуттєві натури. Недавно проходила біля озера і зауважила, що на острівці “закоханих”, який на Тернопільському ставі, нікого немає. Стало сумно…

Так званий острівець “закоханих” був створений будівельниками Тернополя близько 50 років тому на невеликій відстані від берега. Думаю, багато закоханих пар сьодні подякували б за створення такого красивого та романтичного місця. На містку, що з'єднує остівець і сушу, можна побачит безліч замкнених колодок: закохані пари вірять, якщо написати на колодках власні мена, замкнути їх та викинути ключі в воду, пара завжди буде разом. Вигляд колодок тут варіює від звичайних до зроблених на замовлення. Написи закохані придумують самі: хтось пише просто “Андрій + Юля = Кохання”, а хтось хоче вирізнитися оригінальністю: “Ми будемо завжди разом. Нас ніщо нерозлучить, бо ми створені одне для одного”. Цей місце чимось нагадуює мені парк Високий замок у Львові, таке ж романтичне, таке ж спокійне. Багато людей приходять сюди, щоб подумати, впорядкувати думки, розібратися, але одному тут якось незатишно, незручно. Здається, що ти порушуєш ідилію любові, ідилію щастя. Багато молодят обирають це місце замість РАГСу, зробивши тим самим своє весілля особливим.


Незважаючи на те, що осінь цього року не радує нас теплою погодою та шелестом листя під ногами, а життя кинуло Тернополю нове випробування, ця осінь і мине, а разом з нею і всі проблеми. Треба просто сильно вірити в це…

Собі я нагадую дзигу. Навіть коли сиджу на місті, то роблю 500 справ одночасно. Більшість часу поводжу на роботі. Зараз працюю головним редактором радіостанції УХРАДІО (м. Тернопіль), також маю кілька годин лінійного ефіру і власні програми. Періодично пишу до місцевих і столичних видань.

ЛІФТИ

Наші паралельні ліфти те тільки й роблять, що розминаються. Одному судились парні поверхи, другому - непарні. Дзеленчать, бадьоро, хвацько сповіщають про прибуття і поспішають замкнутися в собі, проковтуючи нові й нові порції людей. Вони, ці люди, такі несхожі між собою! Ліфтам до цього байдуже. Люди здатні стояти мужньо й уперто в ліфтовій порожнині, навіть коли противний сигнал попереджає про перенасичення. Стояти до останнього. Ці люди так поспішають, що спроможні затримувати себе та інших у розхристаному ліфті. Так квапляться, що врешті спізнюються. Утім, наші ліфти таки злітають і спішать далі: розминатися одне з одним.

Автор літературних проектів:

• «Ніжність» в рамках IV Міжнародного молодіжного фестивалю аматорського театрального мистецтва «Драбина» (2007)
• «Дванадцять пустельних дівчаток» у рамках Шостого Міжнародного фестивалю «Флюгери Львова» (2008)

• літературного проекту «Західний фронт молодої поезії»
• літературного фестивалю Форуму видавців у Києві та Львові (2007, 2008)
• ІІ Всеукраїнського літературного фестивалю «наЛІТ» (2007)
• IV Міжнародного молодіжного фестивалю аматорського театрального мистецтва «Драбина» (театралізовані літературні читання «Пожежна драбина») (2007)
• Республіки молодих поетів (2008)
• Всеукраїнського літературного проекту жіночої поезії «8 поеток на 8 березня» (2009)
• Літературного проекту тандем-читання «Один на один» з Тарасом Прохаськом (2009)

 Друкувалась у літературних альманахах «Четвер», «Digital Романтизм», «Стіна», «Стих».

Одружена, виховую сина Володю. Спробувала заробітчанського хліба в Італії у 2002-2006 роках. З червня 2006 року мешкаю у Тернополі. Працюю журналістом.

Муза

Одного теплого літнього вечора сиділа я біля вікна

І не постукавшись у двері прийшла до мене муза.

- Привіт! Я – муза! Ти, напевно, знаєш мене.

Прийшла на творчість надихати тебе.

“Це – не гіпербола, це – свята правда, бо кожен вірш поета промовляє із вічності таким болем, що, видається, уже кожне слово запеклося чорним кольором крові. Борис Демків залишив нам те, до чого він ішов усе своє свідоме життя – поетичну формулу пошуку: сенсу буття і призначення Поета, дороги до Бога і до самого Творця, усвідомлення себе серед людей і людей у собі, ціни слова і значення його для нації, свого коріння та родоводу, розуміння українства у світі і в рідній державі…”

Ти  слухаєш  і  не  чуєш

(Яка  гроза  пророча!),

І  я  говорю  так  чуло

В  розгублені твої  очі.

І  я говорю  так  глухо,

Погладжуючи  по  плечу…

Не  слухай  мене,

Не  слухай!

Послухай, як  я  мовчу.

Працював за фахом, служив у війську (1976-1978). 1982 року вступив на філологічний факультет Тернопільського педагогічного інституту. Який закінчив 1986 року. Після цього працював у Збаразькій районній газеті “Колгоспне життя” (до 1990), і рухівському “Гомоні” (1990-1993). Кандидат філологічних наук (з 1994), доцент кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету ім.. В. Гнатюка (з 2001 року), відповідальний секретар Тернопільської обласної організації Національної Спілки письменників України.

Лауреат літературно-мистецьких премій: міжнародних “Слово України” (1994), “Тріумф” (2002), всеукраїнської премії ім. В. Сосюри (2005).

Народилася у 1991 році в місті Тернополі. Закінчила тернопільську українську гімназію ім. І. Франка. Лауреат МАН з науковою роботою «Український літературний фемінізм (від Н. Кобринської до О. Забужко)». Публікувалась в місцевій тернопільській пресі. Засновниця молодого тернопільського літформування «Око».

Проживає у місті Львові. Є студенткою української філології ЛНУ ім. І. Франка.

 
 
Поет, організатор літературних акцій.
Народився у 1991 році в місті Хмельницькому.
Співкоординатор літературного формування
 «Західний Фронт Молодої Поезії».Учасник багатьох літературних фестивалів 
і перфоменсів («Київська Барикада», «День Незалежності з Махном», 
«Молода Республіка поетів»).Має численні публікації в хмельницькій пресі
 та інтернет-часописах. Літературний координатор Львівського
 соціокультурного часопису «Просто Неба».
Зараз живе і навчається у Львові.