Ще кілька днів і календарна зима нарешті завершиться. Якась надто холодна і надто зимова вона було цього року чи це ми вже просто звикли до зими в стилі “осінь”. Всі живуть в очікуванні теплого весняного повітря, легкого аромату квітів і ще таких невпевнених, але дуже жаданих перших променів сонця.

Сьогодні важко уявити святкування Нового року без ялинки, в більшості випадків “живої”. Як би не вмовляв нас “Green peace” купляти штучні ялинки, частина українців, а зокрема і тернополян, продовжують купляти ялинки, так би мовити природного походження, мовляв запах хвої створює новорічний настрій. Проте за словами фахівців, попит на штучні ялинки щороку потроху збільшується. Головна перевага штучної ялинки – її довговічність. Штучні ялинки практичні, мобільні і прослужать вам не один рік. При цьому сьогодні багато моделей штучних ялинок практично не відрізняються від натуральних. Та я не про це.
Як виявилося, традиція ставити ялинку до Нового року та Різдва в Україні з’явилася досить давно, ще 5 000 років тому. Легенда говорить, що племена гунів, що жили на півдні Правобережної України близько ІІ-VI ст. мали бога Йерлу, котрий у найперший день року приходив на землю. У цей день потрібно було ставити в будинку ялинку, яку вважали священним деревом.

Передмова. Неодноразово проглянувши хроніку роблю висновки:

Зйомки відбувались в квітні 1944 року, більшість фрагментів знято після закінчення бойових дій.
Хроніка не є прямим відображенням бойових дій, але достатньо відображає атмосферу тих днів.
Зйомки в основному відбувались в смузі дії 302 стрілецької дивізії поолковника А.І.Кучеренка.

Коли сіла писати цю статтю, зрозуміла, наскільки важко мені буде. Ні не морально,навіть не тому що пишу про справді страшну трагедію. Мабуть кожній психічно і морально здоровій людині стає щонайменше моторошно при навіть скромній спробі осягнути навіть не масштаб злочину, а сам абстрактно сприйнятий факт, що таке відбувалося. Чому абстрактно? Тому що залишились лише архівні фото та документи, до яких мало хто має доступ. Немає могил і місць пам'яті, немає крематоріїв і таборів, як в Освенцімі чи Майданеку.
Що ще є? Статті в газетах, які вже стали традиційними для кінця листопада. Випуски теле і радіо новин присвячені Голодомору 1932-1933 років, які аж розпирає від пафосу: "Засвіти свічку! Це знак нашої пам’яті. Це святий вогник, який зігріє душі загиблих. Це світло очищення задля нашого майбутнього."
Тому і важко писати на цю тему, бо усвідомлюю, що кожне моє слово може звучати так само фальшиво, а якщо не писатиму в слізливо-солодкому тоні, то - ціничними.

В нашому місті у всі часи вміли файно забавлятися. Для цього надавалися розмаїті заклади громадського харчування. В тій справі піонером був у половині ХVIII ст. Відомий власник міста Станіслав Потоцький. Він збудував по вул. Валовій ґуральню, пивзавод і холодник, а нижче - кабальну корчму, яку міщани влучно назвали "пропинація". В ній орендарі охоче частували українських міщан, а згодом за випиті в борг кварти смаги виселяли їх з вул. Руської на Оболоня. Іноземці, що заселяли центр Тернополя, розбудовували нові готелі, крамниці, броварні, винарні, шинки.

Вже у 1856 році службу здоров'я у Тернопільському округу представляли: 2 шпиталі, 9 лікарів та 19 хірургів.
У книжці Антоні Шнайдера (1866 рік) про міста і містечка Галичини знаходимо такі відомості про стан медицини в Тернополі: у місті було три шпиталі — міський (на 70 ліжок), військовий і єврейський (на 50 ліжок). Службу здоров'я представляло 5 лікарів, 9 хірургів, 17 акушерок, а всього у місті тоді було 39 лікарів. У той час у Тернополі діяло 2 аптеки. Зауважимо, що пологових будинків, як таких, тоді не існувало, а дітки народжувались вдома під пильним наглядом кваліфікованих акушерок (у складних випадках підключалися хірурги-акушери). Преса зафіксувала цікавий випадок. У 1901 році на Загребеллі (тепер цю частину міста називають мікрорайоном "Дружба") народилися... сіамські близнюки! На жаль, акушерові-хірургу Ґольду, незважаючи на всі зусилля, не вдалося врятувати їхні життя.

Чому вулицю назвали Дівочою?
В місті Тернополі є багато красивих проспектів, вулиць та провулків. Частина з них названі іменами видатних осіб, героїв або людей, які зробили значний вклад в розвиток міста, наприклад, вулиця І. Франка, А.Малишка, А. Шептицького, Э. Коновальця і т.д., а частина була названа так давно, що походження назви не збереглося документально, а залишилося тільки в пам’яті деяких людей.