ternotrans.com.ua - портал про транспортні послуги Тернополя та Тернопільської області. Ви можете безкоштовно додати своє оголошення про надання послуг у якості автовласника, чи знайти підходящий транспорт у якості клієнта. І, звичайно ж, почитати новини ринку,  дізнатися прогноз погоди та середні ціни на паливо. Портал орієнтований виключно на комерційний автотранспорт Тернопільської області.

Нерозділене кохання – це найстрашніший вид самотності
(Бріджіт Бардо)

“Ми будемо разом і серце твоє повинно бути моїм…” - співає фронтмен української групи “Монте Крісто” Юрій Лемчук в одноіменній пісні. Чи не кожен письменник, музикант, художник, ба навіть скульптор, обов’язково показує почуття кохання, як він його бачить у своїй творчості. Хтось побачив обличчя кохання в сльозі закоханої дівчини, хтось в необдуманому вчинку молодого хлопця; для когось кохання – це щастя, для когось – стежка випробувань.
Нещодавно питанням людських почуттів не на жарт зацікавилися вчені, а саме, вони відкрили новий вірус людства, який може вражати людський організм, незалежно від віку, професії, соціального стану та навіть раси. Цілі століття тисячі людей страждали від цього вірусу і навіть не підозрювали, що вони хворі. Лише сьогодні вчені остаточно переконалися, що це й вірус таки існує і дали йому назву - вірус нерозділеного кохання F 63.9. Це все здається вам маячнею? Проте назва даного вірусу вже занесена до Міжнародної статистичної класифікація хвороб! Звичайно, думка про те, що пора вигадати новий вірус та налякати ним людей не прийшла в голову вчених одного прекрасного дня, вони довго працювали над розробкою даного питання, щодня роблячи експерименти над мишами, адже ДНК у них майже таке саме, як і в людей, вони, як і ми можуть любити та навіть ревнувати (!!!!!). Тема даного питання стала досить поширеною в сучасній науці, але на жаль, вчені ще не можуть точно сказати, як вірус діє на людський організм, відомо лише, те, що його дію порівнюють з дією вірусу Єбола (гостре лихоманкове захворювання), для якого сьогодні ще не придумали ні ліків, ні методів лікування. Більше того, досліди підтверджують, що хвороба нерозділеного кохання може існувати не лише в індивідуальному організмі, а й в цілому робочому чи творчому колективі, викликаючи напади ревності, агресії, навіть ненависті, якщо хоча б одна людина в ньому страждає нав’язливою ідеєю нерозділеного кохання.
Кожна країна, має свій погляд на таке трактування нерозділеного кохання, десь, люди зовсім не звертають уваги на таку заяву науковців, мовляв, кохання – це кохання, і вірус тут ні до чого, десь працедавці організовують спеціальні тренінги для своїх працівників, якщо є загроза нервового зриву чи депресії когось з працівників з метою покращення атмосфери в колективі, а в деяких країнах, наприклад Японія, навіть тестують людей при прийомі на роботу, відсіюючи тих, які мають “розбите серце”. Інколи в трудових договорах так і пишуть: відмовляти тим, хто страждав через нероздільне кохання (значить, або японцям дуже важко влаштуватися на роботу, або всі японці безсердечні). Та в чому вчені дійшли до спільного знаменника: імунітет потрібно зміцнювати, як перед наступом грипу, так і перед загрозою вірусу нерозділеного кохання, щепленням до вище описаного вірусу, можна назвати дитячу, першу любов. Мовляв, якщо ви переживали відчуття самотності та нерозділеного кохання в дитинстві, чи в підлітковому віці, то в старшому віці нерозділене кохання не буде для вас катастрофою світового масштабу.
Щоб ж до зміцнення перед наступом вірусу нерозділеного кохання, додам, не беріть все надто близько до серця, на кожну проблему є вирішення, часто посміхатеся, спіть стільки – скільки хочете, їжте багато фруктів та овочів, гуляйте на свіжому повітрі, слухате таку музику, яку підказує вам настрій, і все у вас буде добре.

P.S. Кого зацікавила дана тема, раджу переглянути документальний фільм “F63.9- вирус ревности”, автор та режисер К.Наседкина.

Зимою ангели завжди стукають, перед тим, як зайти в вікно. Вони ретельно витирають ноги на підвіконні, вішають плащик на віконний гачок і ставлять чобітки під батареєю. Ангели люблять сидіти рядочком на дивані, штовхатись, хіхікати, гризти печенько або сухарики і розглядати картинки в книжках. А ти в цей час, якщо тобі нічого робити, можеш зашити їм шерстяні шкарпеточки. В ангелів вони також протираються на п'ятках. Дякую тобі не скажуть. Просто широко посміхнуться, одягаючи зашиту шкарпеточку. А потім, при зустрічі, будуть демонструвати тобі зашиту п'яточку, смішно підстрибуючи на одній нозі і усміхаючись. Ангели приходять вечорами, дують на замерзлі пальчики і дуже радіють великому горнятку гарячого чаю - ще б, адже їм прийшлось цілий день ліпити сніжинки для завтрішнього снігопаду. Інколи буває так, що задрімаєш в кріслі, прокинешся - а їх вже нема. Вікно щільно закрите, калюжа води під батареєю від чобітків акуратно витерта, горнятка стоять в умивальнику, а всі книжки з малюнками стоять на поличці...

Дивлюся я на графу “Ваше хобі” в анкеті, яку принесли для визначення нахилів до певної професії і поринаю в роздуми, після довгий міркувань і намагань щось таки видусити з себе, залишаю її незаповненою, при цьому відчуваючи себе нездарою. Нічим особливо цікавим я не займаюся, початкові ази техніки в’язання, вишивання і плетіння (гачком, маю на увазі) покриються товстим шаром пилюки в моїй голові через кілька років, адже вони ніколи не були цікавими для мене. Не подумайте, що це частина моєї біографії, просто читайте далі.

З приходом зими я завжди нервуюсь від «наелектризованого» волосся, яке не дає спокійно жити. Воно лізе до рота, липне до людей, стирчить у різні сторони і просто доводить до шалених думок – постригтися негайно! Окрім цього воно стає жорстким, січеться, ламається і тьмяніє. Щож робити? Якщо ваше волосся вам дороге, спробуйте скористатись деякими порадами, як надати волоссю гарний вигляд та змусити його «влягтися» на місці;)

Чай – надзвичайно корисний, смачний та ароматний напій, який щодня вживають більшість людей. Мало хто знає, що його друга назва «гербата», тобто з латинської «herba thea». Як на мене друга назва цікавіша і містить в собі якусь загадку.

Персональне диво.
Майстер клас емоцій.
Рожево зелено…
Надворі сірість. Туман такого непроглядно-сіро-млосного відтінку. Навіть дощ, дозволяє собі накрапати. Сірі хмари на сірому небі і сірі люди, навіть без чергових сірих посмішок, ходять по безнадійно сірих вулицях. Про те, щоб вийти туди, навіть подумати страшно, ще собі тої сірості додому нанесу. На взутті, так як бруд після затяжних дощів.

Якщо попросити кого-завгодно описати кількома словами кішку, то портрет буде приблизно таким: пухнасте вусате створіння, яке муркоче у хвилини ніжності і дряпається в періоди обурення і злості. Дійсно, тільки сімейство котячих славиться незвичайним умінням муркотіти, відтворювати незрозумілі і незвичні для людського вуха звуки, такі приємні і загадкові одночасно.

Всупереч поширеній думці, муркотіння кота не завжди можна «перевести» як повідомлення про те, що він здоровий, щасливий і цілком задоволений життям. Поки залишається загадкою і саме муркотіння, механізм формування таємничих звуків, що видаються кішкою. Виявляється, ця здатність - справжній дар, своєрідний амулет, що захищає котів та їх господарів від різних напастей.
Не вірите? Тоді читайте і дивуйтеся. Біологи Університету Північної Кароліни встановили, що муркотіння котів з точки зору акустики, - це звук з частотою від 27 до 44 Гц. Звуки саме цього діапазону (як стверджують вчені) зміцнюють кістки, сприяють швидкому зрощуванню переломів, а у дітей - росту кісток і формування скелета. Мабуть, чарівне муркотіння допомагає і самим представникам сімейства котячих швидко заліковувати власні травми, позбавлятися від різних хвороб і напастей. 

Калагарівка - невелике село на кордоні Тернопільської і Хмельницької областей. Трохи менше за 700 жителів, до райцентру 56 км, до обласного центру - 63 км, проте до Сатанова - кількасот метрів: лише й треба, що Збруч перейти. Архітектурними пам'ятками Калагарівка не багата: мурований храм з 1930 року - і все. 

Вид на село з фортеці, що в сусідньому Сатанові:

 

Шукаючи в віртуальних просторах ідеї для домашнього дизайну, натрапила на кілька фото, які нагадали мені моє давнє захоплення, на яке в дитинстві затрачався майже весь вільний час і для якого й зараз, не зважаючи на зайнятість, намагаюся виділити хоча б якусь  хвильку. Акваріум.  Маленький, персональний підводний світ, який можна було розглядати годинами. Для якого шукалися цікаві камінчики і скляні кульки, всюди, куди б не пішла чи не поїхала.

Маленька історична довідка: на початку 90-х в Тернополі був один-єдиний магазин "Природа", у якому годі було знайти всі ті сучасні прибамбаси, які перетворюють акваріум на шикарний елемент інтер'єру. Пам'ятаю, коли відкрився зоомагазин у "Галицькому торговому домі" - ми з друзями могли годинами стояти і дивитися на перший в місті акваріум зі справжніми коралами і тропічними рибками.