
Моєму другу, який любить палити...
Так вже вийшло, що між двома таборами - тих, хто палить, і тих, хто тютюнового диму не витримує, я опинилась десь посередині. Мені пощастило не набути тої "страшної і огидної" нікотинової залежності, яку мають більшість моїх знайомих обох статей і будь-якого віку - від середнього шкільного до „тих, хто вже на ладан дишеі". "Ця зараза" не примушує мене запалювати сигарету, ледь відкривши очі, і потім повторювати цю процедуру по кілька десятків разів на день. Що таке „пухнуть вуха", коли життєві обставини залишили без сигарет, знаю тільки з чужих слів. Проте й затятим некурцем я не є, і тому маю сказати своє слово на захист куріння та курців. Хоча б через дух протиріччя (попростому вредності), отримуючи кайф від того, що я є неполіткоректною та ідеологічно невитриманою.
У шкільні роки я не закурила жодного разу - не тягнуло. У студентські ніякого задоволення від спробуваних сигарет не відчула... ніяк не могла зрозуміти, а в чому ж кайф від того, щоб ховаючись від чужих поглядів кількома затяжками викурити дешеву сигарету, а потім зажувати термоядерною жуйкою, щоб "на доведи господи, мама не занюхала..."
Пізніше зрозуміла, що означає "любити курити". Жести людини, яка справді насолоджується цим процесом, повільні і розмірені, збоку це виглядає надзвичайно естетично...