Це не черговий «чудесний спосіб схуднути, не встаючи з дивана», а сучасна назва здорового способу життя. Заняття фітнесом може дати кожному пружні м'язи, шкіру зробити чистою, а серце - витривалим. Це спосіб життя, що дозволяє зберегти і зміцнити здоров'я, врівноважувати емоційний стан, удосконалювати фізичну форму.

Коли вперше потрапляєш у цей благодатний куточок Заліщицького району, то починаєш мимоволі вірити місцевим монахам, що саме тут перетинаються три світи. Перше, що вражає, — це земля червоного кольору, червона кам'яна порода скель. А після дощу стежки стають такого насиченого кольору, наче хто розлив по них томатний сік. Саме від кольору землі і каміння пішла назва поселення Червоногород, яке було тут кілька століть тому і якого зараз вже не знайдеш на жодній сучасній карті. Воно, як і багато інших міст і містечок України, стало ще однією сторінкою історії, барвистим спомином і красивою легендою.

Всупереч поширеній думці, муркотіння кота не завжди можна «перевести» як повідомлення про те, що він здоровий, щасливий і цілком задоволений життям. Поки залишається загадкою і саме муркотіння, механізм формування таємничих звуків, що видаються кішкою. Виявляється, ця здатність - справжній дар, своєрідний амулет, що захищає котів та їх господарів від різних напастей.
Не вірите? Тоді читайте і дивуйтеся. Біологи Університету Північної Кароліни встановили, що муркотіння котів з точки зору акустики, - це звук з частотою від 27 до 44 Гц. Звуки саме цього діапазону (як стверджують вчені) зміцнюють кістки, сприяють швидкому зрощуванню переломів, а у дітей - росту кісток і формування скелета. Мабуть, чарівне муркотіння допомагає і самим представникам сімейства котячих швидко заліковувати власні травми, позбавлятися від різних хвороб і напастей. 

Вид на село з фортеці, що в сусідньому Сатанові:

Маленька історична довідка: на початку 90-х в Тернополі був один-єдиний магазин "Природа", у якому годі було знайти всі ті сучасні прибамбаси, які перетворюють акваріум на шикарний елемент інтер'єру. Пам'ятаю, коли відкрився зоомагазин у "Галицькому торговому домі" - ми з друзями могли годинами стояти і дивитися на перший в місті акваріум зі справжніми коралами і тропічними рибками. 

Моєму другу, який любить палити...

Так вже вийшло, що між двома таборами - тих, хто палить, і тих, хто тютюнового диму не витримує, я опинилась десь посередині. Мені пощастило не набути тої "страшної і огидної" нікотинової залежності, яку мають більшість моїх знайомих обох статей і будь-якого віку - від середнього шкільного до „тих, хто вже на ладан дишеі". "Ця зараза" не примушує мене запалювати сигарету, ледь відкривши очі, і потім повторювати цю процедуру по кілька десятків разів на день. Що таке „пухнуть вуха", коли життєві обставини залишили без сигарет, знаю тільки з чужих слів. Проте й затятим некурцем я не є, і тому маю сказати своє слово на захист куріння та курців. Хоча б через дух протиріччя (попростому вредності), отримуючи кайф від того, що я є неполіткоректною та ідеологічно невитриманою.

У шкільні роки я не закурила жодного разу - не тягнуло. У студентські ніякого задоволення від спробуваних сигарет не відчула... ніяк не могла зрозуміти, а в чому ж кайф від того, щоб ховаючись від чужих поглядів кількома затяжками викурити дешеву сигарету, а потім зажувати термоядерною жуйкою, щоб "на доведи господи, мама не занюхала..." 
Пізніше зрозуміла, що означає "любити курити". Жести людини, яка справді насолоджується цим процесом, повільні і розмірені, збоку це виглядає надзвичайно естетично...

Ми прокидаємось пізніше ніж звикли, але за звичкою, за написаними нами чи,  може, кимось іншим правилами йдемо на кухню готувати каву. Це справжній ранковий ритуал, для декого з нас такий же необхідний як повітря чи вода.

А було б так приємно побачити на вулиці, що хтось усміхається, навіть коли у нього рот прикриває медична пов'язка.