Зимою ангели завжди стукають, перед тим, як зайти в вікно. Вони ретельно витирають ноги на підвіконні, вішають плащик на віконний гачок і ставлять чобітки під батареєю. Ангели люблять сидіти рядочком на дивані, штовхатись, хіхікати, гризти печенько або сухарики і розглядати картинки в книжках. А ти в цей час, якщо тобі нічого робити, можеш зашити їм шерстяні шкарпеточки. В ангелів вони також протираються на п'ятках. Дякую тобі не скажуть. Просто широко посміхнуться, одягаючи зашиту шкарпеточку. А потім, при зустрічі, будуть демонструвати тобі зашиту п'яточку, смішно підстрибуючи на одній нозі і усміхаючись. Ангели приходять вечорами, дують на замерзлі пальчики і дуже радіють великому горнятку гарячого чаю - ще б, адже їм прийшлось цілий день ліпити сніжинки для завтрішнього снігопаду. Інколи буває так, що задрімаєш в кріслі, прокинешся - а їх вже нема. Вікно щільно закрите, калюжа води під батареєю від чобітків акуратно витерта, горнятка стоять в умивальнику, а всі книжки з малюнками стоять на поличці...

Персональне диво.
Майстер клас емоцій.
Рожево зелено…
Надворі сірість. Туман такого непроглядно-сіро-млосного відтінку. Навіть дощ, дозволяє собі накрапати. Сірі хмари на сірому небі і сірі люди, навіть без чергових сірих посмішок, ходять по безнадійно сірих вулицях. Про те, щоб вийти туди, навіть подумати страшно, ще собі тої сірості додому нанесу. На взутті, так як бруд після затяжних дощів.

Зважаючи на постійну мряку надворі, грипозну істерію та осінні перепади настрою хочеться тепла і світла, чогось яскравого і романтичного.
Після невеликого бліц-опитування друзів стосовно обов’язкової атрибутики чуттєво-романтичної оказії, вималювалася наступна картина. Безперечними фаворитами змагання “За романтику” виявилися приємне світло, можливо вогонь, незвичайний аромат та безумовно пристрасні почуття. Почуттів не обіцяю, а от решту можна організувати доволі просто.
Ароматична свічка або навіть декілька невеличких вичаклують в кімнаті чуттєву аж до містики ауру. А терпкий запах східних прянощів розслабить тіло, навіє екзотичні асоціації родом із “Тисячі і однієї ночі”.

Смакота, тепла і пряна, саме для такого похмурого ранку, як зараз, коли місто може собі дозволити довше поспати... Може й не з власного бажання. І більшість із тих, хто ще ніжиться у своїх теплих ліжках проміняли б ранковий сон на звичну штовханину у переповнених маршрутках... 

Ми прокидаємось пізніше ніж звикли, але за звичкою, за написаними нами чи,  може, кимось іншим правилами йдемо на кухню готувати каву. Це справжній ранковий ритуал, для декого з нас такий же необхідний як повітря чи вода.

 Чого останніми днями бракує нашому місту, так це посмішок. Майже в усіх обличчя сховані ящо не за біло-синьо-зеленими масками, то за шарфами. 

А було б так приємно побачити на вулиці, що хтось усміхається, навіть коли у нього рот прикриває медична пов'язка.