Захистом від нападу татар, джерелом води для млинів, місцем риболовлі, відпочинку був протягом століть великий став на річці Серет. На початку ХХ ст. рибу з нашої водойми експортували навіть у Польщу, але завдяки озеру славилося місто і хмарами комарів.

Закинуті та облуплені стоять дві кам'яні веранди у внутрішньому дворику великого будинку по бульв. Шевченка, 1. Це обшарпане місце туристам не показують, хоча саме звідси починався перший у Тернополі музей, попередник обласного краєзнавчого.

Німецького імператора Вільгельма Гогенцолерна, австро-угорського Карла Габсбурга і, ймовірно, правителя Польщі Юзефа Пілсудського “бачили” стіни будинків на сучасному бульв. Шевченка.

Ще досі науковці дотримуються різних версій стосовно того, чому Тернопіль названий саме так. Хоча основна концепція вже виведена, однак є й інші, які також мають право на існування...

Не від вдячності "братам-росіянам", а від старовинної самоназви українців "русини" отримала назву основна тепер вулиця нашого міста - Руська.

Сьогодні важко уявити святкування Нового року без ялинки, в більшості випадків “живої”. Як би не вмовляв нас “Green peace” купляти штучні ялинки, частина українців, а зокрема і тернополян, продовжують купляти ялинки, так би мовити природного походження, мовляв запах хвої створює новорічний настрій. Проте за словами фахівців, попит на штучні ялинки щороку потроху збільшується. Головна перевага штучної ялинки – її довговічність. Штучні ялинки практичні, мобільні і прослужать вам не один рік. При цьому сьогодні багато моделей штучних ялинок практично не відрізняються від натуральних. Та я не про це.
Як виявилося, традиція ставити ялинку до Нового року та Різдва в Україні з’явилася досить давно, ще 5 000 років тому. Легенда говорить, що племена гунів, що жили на півдні Правобережної України близько ІІ-VI ст. мали бога Йерлу, котрий у найперший день року приходив на землю. У цей день потрібно було ставити в будинку ялинку, яку вважали священним деревом.

Передмова. Неодноразово проглянувши хроніку роблю висновки:

Зйомки відбувались в квітні 1944 року, більшість фрагментів знято після закінчення бойових дій.
Хроніка не є прямим відображенням бойових дій, але достатньо відображає атмосферу тих днів.
Зйомки в основному відбувались в смузі дії 302 стрілецької дивізії поолковника А.І.Кучеренка.

В нашому місті у всі часи вміли файно забавлятися. Для цього надавалися розмаїті заклади громадського харчування. В тій справі піонером був у половині ХVIII ст. Відомий власник міста Станіслав Потоцький. Він збудував по вул. Валовій ґуральню, пивзавод і холодник, а нижче - кабальну корчму, яку міщани влучно назвали "пропинація". В ній орендарі охоче частували українських міщан, а згодом за випиті в борг кварти смаги виселяли їх з вул. Руської на Оболоня. Іноземці, що заселяли центр Тернополя, розбудовували нові готелі, крамниці, броварні, винарні, шинки.

Вже у 1856 році службу здоров'я у Тернопільському округу представляли: 2 шпиталі, 9 лікарів та 19 хірургів.
У книжці Антоні Шнайдера (1866 рік) про міста і містечка Галичини знаходимо такі відомості про стан медицини в Тернополі: у місті було три шпиталі — міський (на 70 ліжок), військовий і єврейський (на 50 ліжок). Службу здоров'я представляло 5 лікарів, 9 хірургів, 17 акушерок, а всього у місті тоді було 39 лікарів. У той час у Тернополі діяло 2 аптеки. Зауважимо, що пологових будинків, як таких, тоді не існувало, а дітки народжувались вдома під пильним наглядом кваліфікованих акушерок (у складних випадках підключалися хірурги-акушери). Преса зафіксувала цікавий випадок. У 1901 році на Загребеллі (тепер цю частину міста називають мікрорайоном "Дружба") народилися... сіамські близнюки! На жаль, акушерові-хірургу Ґольду, незважаючи на всі зусилля, не вдалося врятувати їхні життя.