І я замислилась: чи всім нашим управлінцям доводилося застосовувати в роботі з людьми лайку? Чому вони вдаються до такого «інструменту»? Чи дає він свій ефект? З цими запитаннями я звернулась до своїх колег, партнерів, знайомих (як до керівників, так і до найманих працівників). Моє дослідження не носить репрезентативного характеру, пропоную вашій увазі такі собі «управлінські замальовки» на тему лайки.

    Отож, в яких випадках тернопільські керівники вдаються до шпаркого слова…

 -   «Іноді вживаю таку лексику, коли потрібно що-небудь пояснити конкретно, дохідливо, раз і назавжди. Колись роз'яснював робочій групі суть одного проекту. Розпинався-розпинався літературною мовою, вдавався до порівнянь, малював на дошці схеми – а на мене і далі дивилися пусті очі. Тоді використав комбінацію з п’яти слів – і прийшло осяяння!».

    Про таке ж використання лайки згадували й інші менеджери. Як сказала одна директорка: «Ємке поняття! Можеш виголошувати цілі промови, а можеш обійтися трьома словами. Я вдаюся до лайки, коли немає часу на балачки!»

    Як  сприймає лайку в такому випадку персонал? «Якщо найліпшим поясненням, прикладом чи ілюстрацією є якась безстидна примовка – то, звісно, її можна застосувати. Головне, щоб мат не був недоречним, і щоб керівник не вдавався до персональних образ!» - каже один логіст.

 -  Ще один керівник поділився: «Зрідка використовую лайку, оцінюючи якість роботи працівників. Буває, допоки працівнику говориш обхідливими фразами «варто покращити» і «слід вдосконалити», зробить одну-дві поправки і несе те ж саме. А скажеш гнівно: «це дурня» або «запхни собі у гепу цей непотріб» - і фахівець починає вникати, ретельніше перевіряти за собою!»

    Що  ж, ніде правди подіти – інколи одне-два пікантних слова найкраще передають враження. Тільки як це сприймає колектив? Один підрядний завідувач магазином поділився:«Якщо робота того заслуговує – керівник має право на жорстке слово. Тільки тоді це треба запровадити як норму корпоративної культури. Щоб і я мав право сказати: «А що це ви за мотлох у новій колекції привезли, ми його ніколи не зможемо продати!»

    І справді, пошукавши дослідження на цю тему, знайшла рекомендації: які б управлінські методи ви не використовували – головне зберігати симетричність стосунків. Якщо на підприємстві дозволена демократичність – то вона має бути дозволена усім. І тоді хвиля нецензурностей обов’язково поменшає до корисних, функціональних розмірів.

    Разом з тим, є й інші думки з цього  приводу. Окремі фахівці стверджують, якщо на твою помилку керівник реагує матом – «Галю, срака-мотика, ти що робиш?», - то жодних серйозних санкцій не буде. Крикнув, угамувався, забув. Якщо ж директор держиться цивілізовано: «Зайдіть до мене сьогодні о 15.00.; обговоримо ваші результати», - неприємностей не уникнути.

- «Лайка – це найкращий спосіб викиду емоцій; розрядки. Іноді працівники, на жаль, стають свідками такої ситуації», - ділиться ще один директор, - «Ми ж з працівниками як на полі бою. Уявляєте, прострелили командирові ногу, а він, стидаючись солдатів, кричить: «Що ж ти, враже, робиш?!»

    Справді, у гарячі миті за допомогою мату ми виштовхуємо негатив, активізуємо сили організму. Британський психолог Ричард Стівенс доводить – людині легше перенести біль, якщо вона використовує нецензурну лексику. Під час його експерименту 64 добровольці тримали руки у крижаній воді. Спершу їм було заборонено вживати будь-які емоційні вирази; а під час другої спроби – їм дозволяли досхочу повторювати одне і теж лайливе слово. За другим разом учасники протрималися на 75% довше.

    Наймані працівники Тернополя — однодумці  Ричарда Стівенсона. Як розповів мені один чуйний молодий трудівник: «Я ж можу викрикнути мат, коли мені дуже боляче, або навпаки, коли мені дуже добре! А що ж мій керівник – не людина? Хай випустить собі пару, якби там що…»

    Отож, керівники – користуйтеся наданим  вам правом. Та пам’ятайте, дослідження все того ж Стівенсона доводять: «знеболювання» лайкою ефективне тільки тоді, коли у звичайному житті людина матюкається рідко.

- Один молодий управлінець був дуже щирим зі мною: «Спершу я використовував матюки, щоб самоствердитися і продемонструвати, хто господар ситуації! Тому дозволяв собі сказати: «стули пельку», «не плужи», «сапай вазони»! А ще мені здавалося, що мат додає мені харизматичності, яскравості…» 

    Фактично, у нас прийнято вважати, що мат  – це мова влади. Партійний начальник, військовий командир, господар у сім’ї і т.д. можуть лаятися, інші ж – мають змовчати. Продовжувати жити  з цим стереотипом чи щось змінювати – вибір кожного з нас.

    Що  ж до харизми…Доктор філологічних наук, дослідник української нецензурної лексики Леся Ставицька стверджувала, що бути епатажним та матюкливим у слові – це одне, а бути епатажним і нестандартним внутрішньо – це інше. Іноді, солене слово підкреслює сексуальність, привабливість, інакість. Але можна ніколи не вживати нецензурщини і бути сміливим-особливим і навпаки.

- Керівник одного креативного процесу довірився: «Творчий процес неможливий без матюка! Ми не приймаємо цезури не тільки щодо нашого кінцевого продукту, але й щодо процесу роботи! Вигукнути в роботі: «о, курва!» - це ж може бути так смачно!» Ну, бачте, творчі люди! Може, й дійсно воно помічне…

    А працівник одного меблевого цеху, навпаки, розповів: «У нашого керівника мат передує фізичним діям! Якщо уже почав матюкатися, то може й в голову дати! Ми тоді старанно прибираємо в цеху…»

Якщо  підсумувати, то грубу та образливу лайку практично усі, з ким мені доводилося говорити, визнали неприпустимою. При цьому практично усім доводилося хоч раз наштовхуватися на неї у своєму професійному житті. А далі думки розділилися. Одні вважають: якщо людині вдається відчувати лайку, застосовувати її невульгарно і нетривіально – це може бути навіть дуже доречним у бізнесі. Є такі, хто переконаний – смачна лайка і сленг гуртують команду, формують корпоративну мову, знімають бар’єри. Інші стверджують, що будь-яка лайка – неприпустима. Аргументують по-різному: керівники «до тридцяти» приписують цей бронебійний інструмент «старій» школі. Хтось стверджує: «лайка – гріх» і навіть цитує біблійні приписи та закликає у відповідь на образи благословляти…

    Працівники  іноді ображаються, що їх тримають за «дрімуче бидло»… Керівники час від часу стверджують, що колектив по-іншому не розуміє… Але король завжди вартує своєї свити, а свита свого короля.

    Олена Жильцова

      P.S. Про те, чи лаюся особисто я обіцяю розповісти  на тренінгу «Управління персоналом», що відбуватиметься 26-27 березня 2011 року у ТОВ “Компанія «МИ».