Перший із відомих з документів поштових офісів стояв на терені неподалік сучасного майдану Волі. Саме там під відповідним квадратиком із символічною позначкою “О - Das Postkant.” його розмістив на своїй Mappa der Stadt Tarnopol окружний інженер барон Антоній Посареллі у 1797 р. Якщо приглянутися до того плану уважніше, то видно, що пошта стояла на околиці старого міста, між домініканським садом і ще одним чи то садом, чи то парком.

Та уже в ХІХ столітті тернопільську кінну пошту перенесли у двоповерховий будинок, який відомий тернополянам зі старих поштівок і їх нових репродукцій як міська ратуша. Насправді ж магістрат переїхав туди тільки на початку 1870-х.

- Сказати, коли точно кінна пошта запрацювала у пізнішому будинку ратуші, не можу, бо бракує відповідних архівних документів, - розповідає краєзнавець Любомира Бойцун. - До того ж цей будинок неодноразово добудовували.

Налагодження регулярного поштового зв'язку в Тернополі стало частиною реформи пошти у всій Європі. І в нас це збіглося з австрійським періодом, продовжує пані Бойцун. Причому аж до прокладення у місто залізниці, і навіть трохи пізніше, за поштові карети слугували ті, що перевозили пасажирів.

- При пошті, як і при кожному готелі, обов'язково були стайні, - каже краєзнавець.

Поштове і відповідно пасажирське сполучення Тернопіль мав як зі Львовом, так і з Російською імперією. А про те, що пошта була стратегічно важливою, свідчить приклад тернополянина Володимира Мандля. Цей чоловік у ХІХ ст. був водночас і бургомістром, і поштмейстером.

Та величезні зміни у місті сталися після прокладення колії - пошту переносять у будинок на розі сучасних вул. Чорновола і бульв. Шевченка. Це - кам'яниця з барельєфом В’ячеславу Чорноволу. Поштове, а згодом ще й телеграфне управління пропрацювало у ній аж до 1960-х років, у тому числі за перших “совітів”. І саме з того періоду - останніх передвоєнних днів - понад 60 років пролежали заховані у колишніх коминах будинку листи 1941 р. Вони не дійшли до адресатів через початок радянсько-німецької війни. Тепер цю кореспонденцію мовами різних народів СРСР зберігають у фондах облархіву.

“Ну Сеня, моє серце, мій розлюбий друг. Сижу пишу пісмо і світа пирид собою не бачу що чого моє золото на мене розгнівалось...”, писала якась жінка безпосередньо 22 червня, у день нападу Німеччини (передаємо стилістику і орфографію авторки - прим. ред.).

Невідомо, чи Сеня перестав на неї гніватися і чи взагалі обоє вони пережили ту війну. Невідомо, чи змінилося б щось, якби Сеня лист таки отримав. Але факт - через Другу світову в Тернополі залишилися понад 300 подібних листів.

- А є ж в архіві іще листи з часів німецької окупації, - говорить Любломира Бойцун. - І вони теж надзвичайно цікаві.

Лист з-перед війни

Дорога товаришко

Що там де коло тебе нового.

Коло нас дуже але ти ж то всьо може знаєш, то що ми купаємо в жиполові і то що дівкі і каваліри разом спят в стодолах і такоє що іншоє. Ми джісь маєм висьцібі (імовірно, наділи на полях - прим. ред.) на кілометер довгії перший взє гречка...

Напішимі трохо що там на бесарабії. Я більше немаю що пісаті більше може напішу аж на другу неділю.

До побачення.

Катарина Мадай

15 червня (1941 р.), неділя

"20 хвилин"