Найбільш важлива, як на мене, мотивація до навчання. І з боку того, хто вчиться, і з боку того, хто вчить – в даному випадку розглянемо, що вчить підприємство-роботодавець.
За кордоном основним стимулом для працівника підвищувати свою кваліфікацію є
збереження робочого місця та зростання рівня заробітної плати.
А для нашого Степана основним стимулом навчання виступає зростання з/п та
зміна робочого місця, а не збереження. Ось так. Тоді хлоп¢ака готовий платити. Але у нього виникають наступні труднощі: частенько він не знає, що вчити, де вчити, як це поєднати із робочим часом тощо. Совісні (а вони ще є!) думають і так: «Піду на тренінг, а потім як звільнюся? Вже наче зобов’язаний відробити вкладене в мене». Помітили? Про те, що після навчання зросте якість роботи і, як наслідок, якість отриманого споживачем продукту, ні наш, ні їхній Степан не думає :) Ось вона, правда. Мені, як споживачеві, прикро.
А ще буває - відсидить чоловік три дні, вип'є три літри з колегами з інших регіонів і повертається додому стерильний: як звати тренера? Та ми його Кротом називали. І навіть якщо оплатив за навчання половину вартості, все одно його нічого не муляє – фуршет був, готель був, дружини не було. Згоден за це і наступного разу трохи доплатити.
Коли ж готовий роботодавець вкладати в навчання свого Степана? Коли працівник мало знає? А може краще уже навченого підібрати? Навчиш, а він втече? Навчиш, а він більшу зарплату захоче? Навчиш, а він на твоє місце забагне? І? Відповідь: готовність на нулі. Особливо у малих підприємств. Скористатися тренерами виробника дистрибутор ще скористається, багатший і сам раз в рік когось приведе. А малий бізнес витрачати значні кошти на навчання своїх працівників не хоче, часто і не може. Іноді керівник, який уміє розмовляти, сам проводить так звані тренінги, дуже дивується упередженому ставленню працівників. І справді, чого б то? Зранку на зборах покричав, ввечері провів рольову гру, а люди чомусь не дякують :)
Західний бізнес вчить усіх і всьому, тотально. По-перше, вони ставлять у пряму залежність результат бізнесу від професійного рівня працівників. А в нас досі, навіть не зважаючи на кризу, є вислів “піпл і так все захаває” (знаю – фраза затерта, але без неї ніяк). Так, ми «хаваємо» неякісні продукти, шкідливі іграшки, липових політиків, брак сервісу. Слова одного власника мережі ресторанів у відповідь на зауваження стосовно довгого чекання офіціанта: «А у нас усюди в місті так, наші іншого не знають, тож нема що паритися…». То ж чи буде він учити своїх офіціантів? Та хоч би найняв достатню кількість…
Крім того, зарубіжні колеги-підприємці мають стимули до навчання власного персоналу з боку… держави. Державна політика їх мотивує, ще й як. Винагородами, покараннями, по-різному, але мотивує. Не буду приводити приклади держав ЄС. Візьму лиш таке собі Чилі – демократичну республіку, що розвивається (нічого не нагадує?). Саме там запроваджено пільги на оподаткування підприємств, які фінансують професійне навчання персоналу. Фірми залежно від обсягів витрат на професійне навчання персоналу можуть зменшити свої податки на прибуток в еквіваленті 1 % від фонду оплати праці. Сьогодні спостерігається економічне зростання цієї країни, викликане колосальними іноземними інвестиціями. Приклади інших країн на сторінці
http://pro-u4ot.info/index.php?section=browse&CatID=109&ArtID=761 Наполегливо рекомендую ознайомитися.
Може, якщо і у нашій державі більш уважніше поставляться до навчання працівників, подумають про підтримку підприємств і нарешті від проектів перейдуть до реалізацій, то ми усі матимемо кращу якість життя, і може навіть наш державний борг почне зменшуватися? ;)
До речі, в Державній програмі економічного і соціального розвитку України на 2010 рік, в підрозділі Пріоритет 2.1. «Розвиток трудового потенціалу» є наступне: Завдання 2.1.1. - сприяння прийняттю Закону України "Про професійний розвиток працівників" - Мінпраці - протягом року. Збігає рік, змін не видно. Хоча про такий Закон ви, напевно, і не знали, то й нічого не очікували. Та й добре. Як і у всьому іншому думаємо самі за себе - вчитися чи не вчитися, навчати чи не навчати – вирішуємо самі. І лише, коли у свідомості кожного буде очевидною пряма залежність "професійний рівень - рівень достатку" (чи є ви керівником, чи підлеглим), задоволеними залишаться всі - і виробники, і споживачі товарів та послуг.
З повагою, Тетяна Гудзюк, редактор сторінки «Робота»,
співзасновник ТзОВ «Компанія «МИ».
ВІДЕО
ФОТО
Вчити чи не вчити персонал? Якщо вчити, тоді хто за це повинен платити: сам працівник чи роботодавець? Якщо гроші на навчання знайшли, то чи хоче працівник вчитися? Якщо хоче: то краще на виробництві чи з відривом від виробництва? Краще наших тренерів чи найняти заморських? Список запитань безкінечний. У цій статті я зупинюся лише на окремих. Всі інші у подальших публікаціях.
